Українська канадіана: Просвітницьке зібрання "В Полтаві народився, Ізаром освятився"

12 вересня 2024 року в Канадсько-українському бібліотечному центрі (діє при відділі обслуговування користувачів) відбулося просвітницьке зібрання, присвячене 105-річниці від дня народження Олекси Ізарського – українського письменника-романіста, літературознавця, перекладача, видатного представника української діаспори в Німеччині і США.

Кінець 80-років минулого століття і перші роки після здобуття Україною Незалежності позначилися активним процесом повернення на Батьківщину української літератури, яка творилася у діаспорі. Читачі в Україні, тривалий час відлучені від літературних надбань наших співвітчизників за кордоном, отримали довгоочікувану нагоду ознайомитися з творчістю Івана Багряного, Уласа Самчука, Василя Барки та інших письменників, котрі не давали згаснути українському слову в еміграції. Після півстолітньої розлуки на рідній землі побували Дмитро Нитченко з Австралії, Яр Славутич із Канади, Ганна Черінь із США. Їх радо вітали в незалежній Україні, зокрема у Полтаві.

Що стосується нашого ювіляра, то для нього Україна – щоденна думка й тривога, і це було впродовж усього його життя, проведеного на чужині в праці над Словом. Відірваний ще під час Другої світової війни від улюбленої Батьківщини, Олекса Ізарський залишився вірним Рідній Мові, літературі свого народу. Псевдонім, обраний ним під час вимушеної еміграції, походить від назви річки Ізар, яка протікає через Мюнхен (Німеччина), не віддалив його від України і не закрив собою красу та велич Дніпра.

Пристрасть до образного художнього слова, до письменницької праці проявилася у майбутнього митця доволі рано. І можна з впевненістю стверджувати, що саме Полтавщина дала письменникові стільки натхнення, що його вистачило на все творче життя прозаїка.

Олексій Мальченко (Олексою Ізарським став, друкуючись у повоєнній Німеччині) народився 30 серпня 1919 року у Полтаві. У містечку Карлівці, в колі дружньої родини, минули його дитячі роки. Потім – повернення до Полтави – міста, де з’явився на світ та в якому промайнула юність майбутнього прозаїка. Тут відбулося духовне становлення молодого інтелектуала. У 30-х роках минулого століття при Полтавській міській бібліотеці існував літературний гурток, який відвідував і школяр Мальченко. На одному з занять Олексій познайомився із відомим письменником Пилипом Капельгородським, котрий виявився для обдарованого підлітка добрим порадником і уважним читачем його першого роману про карлівського діда Андрія. Капельгородський високо оцінив здібності хлопця і пророкував йому славне літературне майбутнє. Олексій ріс спостережливим та допитливим юнаком. У нього доволі рано виник власний погляд на світ, людей, події. Роздуми з цього приводу невдовзі лягли на сторінки щоденника, котрий пізніше став для Олексія окремим літературним жанром як і звичайна проза. Цю «книгу життя», як він любив говорити, заповнював за будь яких обставин, у будь-який час. Взагалі, книги постійно були в руках у Олексія: «дорогими друзями», «найцікавішими співрозмовниками» – так завжди відгукувався про них митець.

Закінчивши в 1937 році середню школу в Полтаві, з відмінним знанням німецької та французької мов, набутих самостійно, Олексій Мальченко вступає на факультет романо-германської філології Київського державного університету. Незабаром студент Мальченко, завдяки старанності, працелюбству, ерудиції та винятковій пам’яті стає улюбленцем всього викладацького складу. В повоєнні роки майбутній письменник, разом із батьками та старшим братом Борисом, вирушає за кордон. Спочатку мешкає в Німеччині, поблизу Мюнхена, на берегах річки Ізар (звідси і псевдонім). Потім, в 1955 році, родина Мальченків переїхала до США, придбавши будинок у Клівленді (місто на північному сході країни, штат Огайо). Олекса працює креслярем, викладає українську мову в католицькому університеті, згодом повністю присвячує себе письменницькій праці. В цей період відбулося його входження в літературне життя української діаспори. Олекса Ізарський стає знаним у діаспорі як літературно-мистецький критик, есеїст, перекладач. Читає світову класику мовами оригіналів, збирає багату бібліотеку, десятиліттями веде щоденникові записи, цікавиться літературним життям України, що залишилася за океаном, веде листування з відомими освітянами, громадськими діячами, вченими – українськими, німецькими, французькими. Наполегливо працює над своїм фундаментальним художнім твором – «Хронікою родини Лисенків» сповненої духу українства. Адже шлях Віктора Лисенка – головного персонажа епопеї (як і самого автора) веде до усвідомлення ним своєї місії як українського інтелігента та патріота, котрому на чужині судилося стати українським письменником і репрезентувати Україну як одну з провідних держав на європейському континенті.

«Лисенківська серія» об’єднує вісім романів та повістей: «Ранок» – дитинство головного героя, «Віктор і Ляля» – останній рік у школі, «Київ» – навчання в університеті, «Полтава» – роки німецької окупації нашого міста, (до речі, роман «Полтава» – четвертий за хронологією у хроніці родини Лисенків – у 1978 році отримав премію на конкурсі Літературного фонду імені Івана Франка у Канаді); «Чудо в Мисловицях» – літо 1943-го у Шлезьку (Німеччина), відтак «Саксонська зима», «Літо над озером» – перше повоєнне літо. І, нарешті, останній роман хроніки – «Столиця над Ізаром». Твір охоплює декілька повоєнних років перебування Віктора Лисенка в Мюнхені, в саме які і відбувся розвиток літературного таланту молодого письменника.

Прозаїка дуже турбувало майбутнє його архіву. «Сумна доля моїх книг на чужині» – з прикрістю констатував їх автор, доходячи до висновку, що тільки на рідній землі його духовна спадщина матиме справжню цінність і може бути збережена. Тривалий час Ізарський веде листування з відомим краєзнавцем, літературознавцем та поетом Петром Ротачем, який взяв на себе важливу і шляхетну місію познайомити полтавців з їхнім видатним земляком та його творчістю. За участі пана Ротача на Полтавщині відбуваються презентації творів прозаїка, а у пресі з’являються перші відгуки і рецензії. З Клівленда до Полтави летять зворушливі листи про ту втіху, яку принесла їх автору звістка про друк його романів, повістей та щоденників на Україні, як радів з цього приводу брат Борис, і, навіть, їхній улюблений кіт «танцював від радості».

Духовна спадщина митця – цінний матеріал для майбутніх дослідників, його книги – відкриття для українського читача, який одержить від знайомства з ними інтелектуальну насолоду адже в кожній із літературних праць письменника – турбота про долю України, відчуття єдності зі своїм народом, хоча й довелося все життя прожити далеко від нього…

Справжню інтелектуальну насолоду отримали присутні від виступу, присвяченому ювілею Олекси Ізарського, доцента, кандидата філологічних наук, завідувачки кафедри української літератури Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка – Віри Мелешко. Її лекції завжди користуються неабиякою популярністю і неодмінно збирають чисельну аудиторію. Не став винятком і сьогоднішній захід. Пані спікерка докладно зупинилася на окремих епізодах з життя нашого славетного співвітчизника, охарактеризувала цікаві, але маловідомі факти з біографії ювіляра, навела цитати з творів та прочитала уривки з них. По закінченні зустрічі Віра Мелешко відповіла на запитання слухачів.