…Дмитро Нитченко – світло зорі незгасної. Якщо уявити українську діаспору у вигляді зоряного неба, що огортає планету, то над Австралією сяятиме зірка першої величини, ім’я якій – Дмитро Нитченко. А світло зірок, як відомо, лине до нас дуже довго і після того, як зоря фізично згасне…
Народився Дмитро Нитченко (Чуб) 21 лютого в селянській родині на Полтавщині далекого 1905 року. Навчався майбутній письменник в індустріально-технічній школі в Зінькові, потім вступив на мовно-літературний факультет педінституту у Харкові. Там прилучився до літературного життя тодішньої столиці України, познайомився з відомими письменниками: Миколою Хвильовим, Степаном Васильченком, Борисом Антоненком-Давидовичем, Іваном Багряним, Володимиром Сосюрою, Наталією Забілою. Почав працювати у видавництві «Література і мистецтво». На початку війни (1941) Д. Нитченко був мобілізований до армії. Пройшов полон, потім табір переміщених осіб у Німеччині, де проживав разом із сім’єю. Там зібралося чимало українських інтелігентів, які не мали наміру повертатися додому, де лютували репресії. В місті Ульмі діяла українська гімназія в якій викладав Дмитро Нитченко. У 1949 році з німецького табору разом із дружиною і двома доньками виїхав до Австралії. На новій батьківщині Д. Нитченко працював у каменоломнях, відкладав кошти аби видати українську книжку та відіслати її в Україну. У вільний час вивчав англійську мову, займався педагогічною роботою. Працював учителем, директором в українських суботніх школах у Мельбурні, створив і очолив літературно-мистецький клуб імені Василя Симоненка, став членом Об’єднання українських письменників «Слово» і був головою австралійської філії цієї організації. Дійсний член Наукового товариства імені Тараса Шевченка, керівник Української центральної шкільної ради в Австралії.
З 1954 року видавав альманах «Новий обрій», публікував власні спогади і літературознавчі дослідження. Його праці були відзначені нагородами діаспори – Союзу українських організацій Австралії, видавництва «Євшан-зілля» (Торонто, Канада), а також американськими фондами. Свої віршовані й прозові твори Дмитро Нитченко підписував псевдонімом Дмитро Чуб, а для гумористичних творів мав окремий – Остап Зірчастий. Сьогодні діти й онуки Д. Нитченка продовжують справи свого славетного батька: старша донька Леся Богуславець (Ткач) – письменниця, молодша Галя Кошарська – викладач української мови та літератури в Університеті Маккуорі в Сіднеї. Онук Юрій Ткач – публіцист і перекладач.
До участі в заході була запрошена доцент, кандидат філологічних наук Полтавського національного педагогічного університету імені Володимира Короленка Віра Мелешко, яка підготувала захоплюючу розповідь про життєвий та творчий шлях митця.
Пані Мелешко розповіла про дитинство та юність письменника, його навчання в університеті, перші літературні спроби та еміграцію до Австралії. Особливу увагу усвоєму виступі спікер було приділила внеску Дмитра Нитченка у розвиток української літератури за кордоном, його багаторічній праці з організації українського шкільництва в Австралії, створенню літературного клубу імені Василя Симоненка та видавництва "Ластівка".
Учасники заходу мали можливість ознайомитися з оповіданнями та нарисами прозаїка: «Слідами Миклухо-Маклая, «Це трапилось в Австралії», «Вовченя», «Стежками пригод», «З новогвінейських вражень», збірок статей: «У дзеркалі життя й літератури», «Двісті листів Богдана Антоненка-Давидовича», «Листи письменників», «Під сонцем Австралії», але найбільшу зацікавленість у слухачів викликала автобіографічна повість "Від Зінькова до Мельбурна: із хроніки мого диття", яка стала наскрізною темою літературного побачення. Це видання є цінним джерелом інформації про життя української діаспори в Австралії та визначною роллю автора твору у збереженні вітчизняної культури за кордоном.
Комментариев нет:
Отправить комментарий