Віртуальне повідомлення "Ярий крик і біль тужавий"

11 грудня 2025 року минає 135-та річниця від дня народження Миколи Матіїва-Мельника (1890-1947) – постаті, чиє життя та творчість стали яскравим, хоча і трагічно перерваним, свідченням доби великих випробувань і національного відродження. Він був поетом, прозаїком, публіцистом, журналістом, педагогом, перекладачем та активним громадським діячем, який більшу частину свого свідомого життя прожив поза межами своєї Батьківщини, але здійснив вагомий внесок у розвиток та збереження вітчизняної культурної спадщини за кордоном.

Темі Січових Стрільців в українській літературі судилася нелегка доля: заборонена, замовчувана та спотворена в радянський час, вона тривалий період функціонувала переважно у діаспорі та в самвидаві, але завжди зберігала свою надзвичайну енергетику та ідейну вагу. Стрілецька поезія, як явище, відзначалася кількома ключовими рисами. В ній поєднувалися синтез героїки та лірики, де бойові походи перепліталися з глибокими особистими переживаннями. Цьому жанру властивий пісенний характер: багато віршів одразу ставали піснями, що забезпечувало їх швидке поширення. 

Нарешті, це спрямованість в майбутнє – віра в те, що пролита кров не буде марною, а стане запорукою Соборної і Незалежної України. Тому постала потреба повернення українській культурі імен творців стрілецької епопеї і одне з найвідоміших серед них – це ім’я Миколи Матіїва-Мельника – багатожанрова спадщина якого розсипана немовби коштовним серпанком по різних періодичних галицьких виданнях 20-30-х років минулого століття і яка лише нещодавно стала предметом дослідження філологів.

Микола Матвійович Матіїв-Мельник (справжнє прізвище письменника Мельник, псевдонім Матіїв з’явилося, коли митець розпочав літературну діяльність) народився 11 грудня 1890 року в містечку Яблунів (нині Косівський район Івано-Франківської області) у родині вчителя. Батьки, помітивши неабиякий хист свого сина до знань, відправили його на навчання до Коломиї, після дворічної яблунівської школи. Гімназія заклала міцне підґрунтя гуманітарної освіти. Коломия вже тоді була помітним культурним центром Галичини. Суспільний рух, що поширювався по містах і селах, захопив гімназиста. У своїх мемуарах письменник згадував ті часи з особливим теплом: «Віча, концерти, читальні, січові свята! Затим тисячі летючок, брошурок, що розліталися звідусіль. Перша Січ у Заваллі розрослася в сотні куренів, у квітучий лан червоного маку, котрий загорівся під сонцем від Карпат. З’явилося бажання до праці і ще раз до праці. Пам’ятаю, як ми, гімназисти юрбою бігли (потайки) на збори «Драгоманівського гуртка». За книгами я проводив і день і ніч. Для мене це були, мабуть, найщасливіші миті мого життя».

Успішно закінчивши гімназію, юнак продовжив здобуття освіти спочатку у Львівському, потім у Чернівецькому, а згодом у Віденському університетах. Роки навчання значно розширили світогляд допитливого студента. Він слухав лекції відомих вчених свого часу, відвідував бібліотеки, товариські спілки в яких відбувалися знайомства, налагоджувалися дружні стосунки представників різних слов’янських народів. Студії у Відні були чимось надзвичайним: там перебувала велика кількість галичан, які в майбутньому стали видатними діячами української науки та культури. До того ж Микола Мельник мав можливість зануритися у вишукану мистецьку атмосферу Львова, Чернівців та австрійської столиці. Оволодів грою на скрипці, співав у хоровій капелі, приймав участь у постановках аматорських театрів.

На початку Першої світової війни багато студентів, в тому числі й Миколу, мобілізували до австрійського війська. Невдовзі виникла неприємність: Миколу Мельника та його ровесників за наклепом звинуватили у державній зраді і кинули до в’язниці. Юнаків врятувала місцева оперна співачка в котрої молодь мешкала на квартирі під час навчання в університеті. Вона спростувала безпідставні звинувачення і заарештованих було звільнено.

Микола Мельник знову потрапляє на фронт. Після поранення влітку 1918 року повертається до рідного містечка, але коли з’являються формування Січових Стрільців, не може залишитися осторонь і стає до лав борців за волю України. У складі Української Галицької Армії брав участь у численних боях. Збагачений враженнями, що виливалися на папір віршами та прозою й визрівали новими задумами, Микола розпочинає свою письменницьку діяльність. Отже, коли письменники-початківці – учорашні Січові Стрільці – об’єдналися в літературну групу «Митуса», Микола Матіїв-Мельник (тепер вже з подвоєним прізвищем) відчув солідарність з їх творчими принципами, побудованих на засадах естетики символізму. Починає писати оповідання, новели, есе. Його твори, присвячені визвольним змаганням, неодноразово виходили значним тиражем у видавництві «Червона калина», часто з’являлись на сторінках журналу «Літопис червоної калини».

В 1927 році митець перебрався до Львова і вирішив присвятити себе праці на освітянській ниві. Викладав у вчительській семінарії та приватних гімназіях. Активно друкується на сторінках галицької періодики, видає декілька збірок оповідань, які привернули увагу критики, письменника обирають почесним членом Наукового товариства імені Тараса Шевченка у Львові. Його запрошують на різноманітні зустрічі з громадою. Микола Матіїв-Мельник охоче ділиться із слухачами власними роздумами, читає уривки зі своїх творів, проводить дискусії з злободенних питань.

На початку 1940 року Микола Матіїв-Мельник вирушає до Коломиї, потім до Яблунова. В 1944 році разом із родиною виїхав до Австрії. У місті Зальцбурзі був організований табір для українських переселенців, в якому Микола Матіїв-Мельник працював педагогом. В червні 1947 року емігрує до США. Відразу приступає до роботи. Викладає на літніх курсах для українців-сиріт з Європи та у колегії Святого Василя Великого у місті Стемфорді (штат Каліфорнія).  

Помер Микола Матіїв-Мельник 28 листопада 1947 року в м. Нью-Гейвен (штат Коннектикут) США.

Все своє життя талановитий майстер художнього слова присвятив боротьбі за здійснення національних ідеалів, передусім утвердження державності України. Цією ідеєю насичені його поезія, проза, публіцистика, літературна критика. Письменник виступав у різних жанрах, але вся творчість митця підпорядкована одній наріжній темі – темі Січового Стрільництва. 

Автор в ній виступає як очевидець і учасник подій, що фіксуючи їх дух, перетворив образи воїнів на символ нескореності та військової честі. До поетичного доробку письменника належать збірки «Стежки» (1921), «Завойовники» (1928), «Загублений слід» (1930) та інші. У них поет майстерно поєднує романтику боротьби за із глибоким ліризмом і філософськими роздумами про долю народу. Вірші, присвячені стрілецтву, відзначаються піднесеним, патріотичним пафосом, письменник оспівує бійців які вперше за багато століть підняли прапор українського війська. Водночас автор не оминає й трагічних мотивів: скорботи за полеглими, гіркоти поразок і вигнання. Аналіз творів виявляє модерністичні тенденції – використання символіки, експресії, опис психологічних станів героя-воїна, що переживає не лише зовнішні, а й внутрішні конфлікти.

Не менш значущою є і прозова спадщина письменника, де тема легендарних українських добровольчих формувань набуває широкого епічного розмаху. Його оповідання та новели, вміщені у збірках «Вітер зі сходу» (1927), «Чорногора в диму» (1937), «Життя іде» (1941) та інші є цінним історичним джерелом. У них Микола Матіїв-Мельник змальовує фронтове життя стрільців, їхній побут, взаємини в умовах війни, з великою художньою силою відтворює події на карпатських фронтах, героїзм та жертовність воїнів. Проза Матіїва-Мельника реалістична, але не позбавлена й романтичної тематики. Він створює достовірні образи воїнів – людей інтелігентних, мужніх, чесних, свідомих, для яких боротьба була не лише обов'язком, а й духовним покликанням. І в кожному творі – мажорний акорд нездоланне прагнення українського народу до свободи та справедливості.

Літературна спадщина Миколи Матіїва-Мельника є безцінним творчим доробком, що дозволив зберегти для майбутніх поколінь правдиве свідчення про добу великих випробувань, героїзм та надії на національне відродження. Незважаючи на те, що митець жив далеко від межами рідної землі, його думки, серце і душа завжди належали Україні. Він вірив, що народ відродиться з руїни до нового життя, цією вірою пройняте кожне слово творів, якими Микола Матіїв-Мельник заслужив на своє місце в історії рідної літератури та в пам’яті нащадків.