Святослав Йосипович
Караванський народився 24 грудня 1920 року в Одесі, у родині інженера, в якій,
за спогадами майбутнього письменника, завжди переважав дух українства. Кожен
день з «Кобзаря» читали уривки, а українські пісні, прислів’я та приказки,
почуті від матері, заклали в самосвідомості хлопця той міцний фундамент, який
пізніше допоміг йому, вже дорослому, витримати десятиліття в’язниць. Після
закінчення середньої школи, хлопець вступив до Одеського індустріального інституту,
потім на заочне відділення Інституту іноземних мов.
Життєвий шлях Караванського – це літопис боротьби. Друга світова війна застала його в лавах війська на півночі Білорусі. Потрапивши в оточення і звільнившись із полону, він повернувся до Одеси. Саме тоді юнак приєднався до підпілля ОУН(б) під псевдонімом «Бальзак». У 1944 році, після десантування на територію СРСР з метою організації підпільної мережі, був заарештований. Вирок – 25 років таборів. З них відсидів майже 16, будуючи залізниці та працюючи на лісоповалах. Але саме там, серед холоду й знущань, народився Караванський-мовознавець. У 1954 році митець розпочав роботу над легендарним «Словником українських рим». Караванський самотужки впорядковував десятки тисяч слів, доводячи неймовірне лексичне забарвлення української мови у часи, коли її намагалися звести до рівня сільського діалекту. Окрім наукової діяльності, майстер поетичного слова був талановитим перекладачем, з-під пера якого українському читачеві відкрилися твори Шекспіра, Кіплінга та Шарлотти Бронте.
Після амністії, в 1960
році Святослав повернувся до Одеси. Хоча політичний режим не давав йому працювати за
фахом, Караванський не впадав у відчай. Опанував технічні спеціальності:
слюсаря, автомеханіка, тесляра і успішно займався ними.
Особливе місце в
біографії митця займає його правозахисна діяльність. Виступивши проти
дискримінації української мови у вищій школі, він свідомо обрав шлях вигнанця,
але не зрікся своїх принципів. Цей виступ став причиною його другого арешту в
1965 році. Загалом за свої переконання Караванський провів у радянських таборах
31 рік, перетворивши тюремні камери на кабінети вченого, де він не лише
виживав, а й творив фундамент сучасної української філології,
стверджуючи, що «нація живе доти, доки живе її мова».
П’ять разів оголошував голодування і хоча був фізично виснаженим, не на мить не
припиняв роботи. Вважав її єдиним порятунком в жахливих умовах. Разом із
дружиною, видатною дисиденткою Ніною Строкатою, Святослав Караванський став
голосом українського опору. У листопаді 1979-го, після звільнення, подружжя
виїхало до США, оселилося в місті Колумбія (штат Мериленд), але для
Караванського це не був відпочинок. Він продовжував боротьбу за рідне, українське
слово через ефіри «Голосу Америки» та «Радіо Свобода», публікації в газеті
«Шлях перемоги» та написання нових книг. Його життєве кредо «Коли не я – то
хто?» відображає сутність усієї спадщини письменника – безкорисливого служіння
нації, що перетворило в’язня на одного з найвпливовіших будівничих українського
мовного простору.
Експозиція дозволяє доторкнутися до величного інтелектуального спадку поета, науковця, журналіста, ознайомитися з оригіналами його статей та відчути силу слова митця. До перегляду представлені прижиттєві видання словників, збірки віршів та гуморесок, публіцистичні статті, матеріали про діяльність письменника в Українській Гельсінській групі.
Патріотична Одеса пишається своїм славетним земляком. Святослав Караванський довів, що одна людина може протистояти цілій імперії, якщо її зброя – Слово. Життя майстра – це приклад того, як любов до рідної мови може стати актом найвищого героїзму…
Чекаємо на вас у
відділі обслуговування користувачів з 24 по 31 грудня 2025 року.
Немає коментарів:
Дописати коментар