Олена Теліга не помилилася, коли ще в 1939 році писала про Ларису Мурович: «Молода, здібна, інтелігентна поетка з Божої ласки». Сьогодні, переглядаючи велику частину творчого доробку майстрині художнього слова, кожний може переконатися, що поетеса гідно пронесла крізь буревії життя літературне благословення своєї легендарної попередниці. Ім’я талановитої українки добре відомо за кордоном.
Лариса Мурович (справжнє ім’я та прізвище – Лідія
Степанівна Мак, за чоловіком – Тимошенко) народилася 21 серпня 1915 року в
Чернівцях, на Буковині. Батько – Степан
Мак – професор класичних мов і філософії, мати – Віра Ісопенко – шкільна
вчителька. Значний вплив на виховання майбутньої поетеси справила хатня
робітниця її бабусі Василина, яка знала безліч народних переказів, легенд,
пісень та казок. Лариса Мурович пригадувала: «Мої дитячі роки проходили
здебільшого під опікою бабусі та її домашньої помічниці Василини – селянки з
поетичною вдачею. Власне Василина залишила на ціле життя тривкі сліди в моїй
душі. Вона була невичерпним джерелом народних оповідань про Довбуша,
традиційних вірувань та фольклору, що найбільше збереглися серед гуцульського
населення Карпат. Василина збагатила мою чутливу душ, і як відгомін спомину про
неї, я в дорослому віці написала оповідання «Чарівний перстень», котре
присвятила своїй виховательці. Не раз в подальшому я думала про Василину з
великою вдячністю, бо ж вона, гуцульська жінка з вродженою мудрістю, вчила мене
перш за все цінувати духовні вартості простого люду. Також збудила в моїм серці
поетичну жилку і я в 12 років почала писати вірші. Василина навчила мене дивитися
на світ іншими очима. Я відчула, що крім зовнішнього реального світу існує
інший дивовижний простір для фантазій, почуттів та втілення мрій».
У 12 років дівчинка почала не тільки писати вірші, а й захопилася малюванням. Поезія перемогла і Лариса міцно стала на шлях літературної творчості, але все ж таки для занять живописом поетеса знаходила вільні години. Поступово захоплення переросло, за словами Мурович, «на створення поетичних акварелей».
Лариса відвідувала українську гімназію в Чернівцях,
деякий час навчалася в румунському православному ліцеї. В цей період Л. Мурович
дуже зацікавилась українською літературною мовою, теорією поетики та творами
видатних вітчизняних поетів-класиків, які старанно вивчала. Потім майбутня
поетеса продовжила навчання в місті Станіславі (нині м. Івано-Франківськ).
Уже тоді дівчина брала активну участь у Пласті (Національна скаутська
організація України, метою якої є сприяння всебічному патріотичному вихованню і
самовихованню української молоді), згодом стала членкинею ОУН, в котрій
очолила дівочі гуртки. Перша світова війна понівечила долю юної поетеси,
закинувши родину письменниці далеко за межі рідної землі. У грудні 1939 року Л.
Мурович виїхала разом із сім’єю до Чехословаччини, де студіювала в одному з
столичних університетів журналістику та європейську літературу. В 1948 році
емігрувала до Канади (мешкала у Торонто). Здобула вищу педагогічну освіту. В 1955 році вийшла заміж
за інженера-агронома Володимира Тимошенка (українця за походженням). Разом із
чоловіком брала участь в роботі багатьох українських організацій, продовжувала
активну громадську діяльність в Союзі Українок Канади, працювала
вчителькою української літератури на курсах народознавства та обіймала посаду
відповідального секретаря літературно-філософського журналу «Світання». Ні на
мить не забувала про свою основну місію – творчу, провідною темою якої завжди
була Україна. Лариса Мурович у передмовах до своїх творів неодноразово
наголошувала: «Оця земля – свята від
віку, бо кров’ю зрошена бійців». Свята земля – це Україна, саме їй поетеса
присвятила безліч віршів. Тривалий час майстриня художнього слова досліджувала
мітологію. Мітологія – це сукупність міфів, тобто, стародавніх сказань,
переказів, які пояснюють походження світу, людей, богів та явищ природи, часто
використовуючи символічні та фантастичні образи. Ця галузь знань також може
вважатися наукою, що вивчає суспільні норми та вірування певної культури (в
даному випадку – української). Лариса Мурович у своїх поезіях вдало поєднує навколишній
світ з духовим, що надає образності та характерної витонченості метафорам та
алегоріям в її творах. Водночас героїня нашої оповіді намагається віддзеркалити
рідну мітологію, переплетену з любов’ю до свого народу й оспівує його
національних героїв.
Перші вірші з’явилися друком, коли авторці виповнилося 17 років. В 1944 році були здані до друку перші дві юнацькі збірки – «Крилатий шлях» і «Свята земля». В Канаді Мурович видала наступні зібрання своїх творів – «Піонери Святої землі» (1969), «Євшан» (1971), «Жар-Птаха» (1972), «Дерева Рідного Роду» (1984). Надамо слово нашій ювілярці: «В моїх віршах переважає патріотичний тон, деякі з віршованих рядків мають філософсько-мітологічне забарвлення, а є й такі, в яких передаються мої власні емоції. Це, так би мовити, поезії про таємне, особистісне».
Щоб відчути велич поезій Лариси Мурович запрошуємо завітати до відділу обслуговування користувачів, для ознайомлення з переглядом літератури, присвяченому видатній українській поетесі і громадській діячці. В книгах та періодичних виданнях – джерело шляхетних думок, поривань та почуттів, висловлених «поеткою з Божої ласки» у формі витончених віршів, котрі можна порівняти з життєдайним напоєм української духовності.
І, на завершення, ще одна цитата письменниці: «Уже з молодих років я працювала для української справи і слово і пером. Найщасливішим днем мого життя був день проголошення Незалежності України 24 серпня 1991 року і надзвичайно успішний референдум 1 грудня цього ж року. Моя мрія здійснилася!».
Експозиція діє з 18 серпня по 18 вересня 2025 року.
Немає коментарів:
Дописати коментар