Книжкова виставка "Слово, обпалене вогнем зброї"

12 серпня 2025 року виповнюється 115 років від дня народження Олекси Гай-Головка (1910-2006) – поета, прозаїка, літературознавця, журналіста, члена Об’єднання українських письменників «Слово» в діаспорі. Канадсько-український бібліотечний центр підготував книжкову виставку «Слово, обпалене вогнем зброї», присвячену життю і творчості нашого видатного співвітчизника.

Олекса (Олесь) Нестерович Гай-Головко народився 12 серпня 1910 року в селищі Писарівка, що належало на той період Крутянському повіту колишньої Подільської губернії. Батько поета – Нестір Никифорович Головко, закінчивши духовну школу в Кам’янці-Подільському і, одружившись у 1904 році з бідною, але вродливою дівчиною Теклею Миколаївною Машкевич, отримав посаду псаломщика в мальовничій Писарівці.

В родині Гай-Головків було семеро дітей. Олекса був четвертою дитиною. Перші дитячі враження пов’язані зі спогадами про рідну місцевість. Ось як про це розповідає письменник в своєму автобіографічному нарисі «Дещо про себе»: «Взимку я вчився в школі, а весною і влітку перебував серед нашої божественної природи. У зв’язку з цим я знав найглибші її таємниці – визначав птахів за їх співом, а за поведінкою пернатих друзів дізнавався, якою буде погода. З подиху вітру впізнавав аромати квітів, в лісі збирав різноманітні ягоди та лікарські рослини, спостерігав за надзвичайної краси світанками, уважно стежив за тим, що відбувалось навколо. У ці дні я почав крадькома занотовувати поетичними рядками акорди прекрасних краєвидів і протягом кількох років мав вже саморобну книжку з поезіями». На восьмому році життя Олекса вперше «вийшов у люди», коли разом із своїми ровесниками вигнав на толоку корову. Коли більшовики окупували Україну, родину Головків нарекли «нетрудовим елементом» і позбавили виборчих прав. Це означало, що їхні діти позбавлялися надії здобути середню та вищу освіту.

У 1924 році Олекса Гай-Головко закінчив семирічну школу і відчув палку потребу вчитися далі. Але йому, як синові псаломщика, були відрізані всі шляхи до навчання. Місцева комуністична влада наклала на хату й садибу сім’ї великі податки, щоб таким чином змусити батька майбутнього письменника відмовитися від духовного сану. Але Нестор Никифорович не тільки не відмовився, а ще й – у ці жорстокі для української православної церкви часи – висвятився на диякона. В 1928 році з великими труднощами юнаку вдалося закінчити агрономічну школу в с. Красносільське, однак його як вихідця з родини священнослужителя, нікуди не приймали на роботу. Через скрутне матеріальне становище О. Гай-Головко змушений був в 1932 році переїхати до Харкова – тодішньої столиці України, де влаштувався редактором у місцевому радіокомітеті. В лютому 1934 року відбувся літературний дебют майбутнього майстра художнього слова – вийшла в світ перша книга поезій «Штурмові балади». Хоча, слід зауважити, що найпершою публікацією поета-початківця був вірш «Балада про Федька», надрукований в одному з номерів журналу «Зоря» за 1931 рік, що вийшо друком на Дніпропетровщині. В листопаді 1934-го – з'явилася книга оповідань «Світання», а в 1937-му – «Десять новел». Олекса Гай-Головко працював у кількох українських літературних журналах («Червоний шлях», «Зоря»), деякий час був редактором сценарного відділу Київської кіностудії імені О. Довженка, невдовзі був прийнятий до Спілки письменників України. У 1940-1941 роках обіймав посаду редактора літературно-мистецького відділення в одному з радіокомітетів у Львові.

Наприкінці Другої світової війни О. Гай-Головко тимчасово перебував у Ді-Пі таборах в Австрії та Німеччині, працював редактором журналу «Пу-Гу» (1946-1947), видав збірку поем «Коханіяда» (1947). Два роки мешкав у Великій Британії.

У 1949 році письменник емігрував до Канади, оселився у Вінніпезі. Спочатку працював в науково-дослідній станції Канадського департаменту агрокультури. Згодом став співредактором «Українського голосу» (1950-1952).

Літературна спадщина письменника досить багатогранна. Окрім численної галереї портретів побратимів-літераторів (вміщених у виданні «Українські письменники в Канаді», 1980 рік) О. Гай-Головко є автором поетичних збірок та прозових творів, серед яких – «Поєдинок з дияволом» (1950), «Одчайдушні», «Смертельною дорогою» (1979), «Сон» (1984), «Їм дзвони не дзвонили» (1987), «Лора» (1993), «Скоропадський і майдан Святої Софії» (1999), «Воля без волі» (2004).

Проводною темою творчості О. Гай-Головка (як, майже у всіх, хто пише у діаспорі) була непохитна любов до України. Письменник належав до палких патріотів своєї Батьківщини і вміло прищеплював це почуття рідному українському оточенню. Твори митця знаходили пристрасних шанувальників як серед широкого кола читачів так і серед літературних критиків. Багато з останніх прихильно ставився до самобутнього таланту ювіляра, вважаючи його одним із найкращих майстрів художнього слова на американському континенті. Так, на думку журналіста, педагога, громадського діяча в екзилі Вадима Сварога (1906-2005): «Доволі приємно провести час у товаристві поета та прозаїка – людини щирої та відвертої, яка вміє творити чудові вірші і різножанрову прозу». Прислухавшись до слушної поради критика-літературознавця, ми теж запрошуємо всіх бажаючих завітати до відділу обслуговування користувачів для того, щоб приємно, із інтелектуальною насолодою провести час в товаристві Олекси Гай-Головка, ознайомившись з його творчим доробком. 

На експозиції представлена українська еміграційна преса (часописи «Нові дні», «Молода Україна», «Жіночий світ») на сторінках якої автор впродовж багатьох років публікував художні твори, полемічні статті культурно-мистецького спрямування, матеріали суспільно-політичної проблематики, рецензії на різноманітні літературні праці своїх колег-однодумців, а також біографічні нариси про них. Також можна переглянути праці майстра, що вийшли друком окремими виданнями.

Чекаємо на Вас з 12 серпня по 12 вересня 2025 року.