Експрес-огляд онлайн "Мій дім - Україна!"

28 лютого 2026 року виповнюється 130 років від дня народження Леоніда Бачинського (1896-1989) – українського письменника, вченого, педагога, журналіста, громадського діяча (США). Канадсько-український бібліотечний центр (відділ обслуговування користувачів) підготував експрес-огляд онлайн «Мій дім – Україна!», присвячений життю, творчості та суспільно-політичній діяльності ювіляра.

В історії кожного народу є особистості, унікальні своєю багатогранністю, призначення яких – осмислення героїчного минулого й прокладання шляху у майбутнє. Протягом століть саме вони будили в українцях почуття самобутності, ідентичності, саме на них тримався духовний осередок суспільства. До таких видатних діячів належить науковець, освітянин, літератор Леонід Бачинський.Постать Леоніда Бачинського вкарбована в літопис нашої нації як символ незламності людського духу. У часи великих історичних розломів він став одним із тих обраних будівничих, хто власноруч прокладав інтелектуальний шлях до вільного майбутнього.  Життя митця – це натхненне служіння ідеї українства, де науковий пошук, педагогічний хист та художнє слово злилися в єдине прагнення: збереження самобутності народу та його духовного осереддя від нищівних вітрів чужини.

Леонід Васильович Бачинський народився 28 лютого 1896 року в місті Катеринославі (нині м. Дніпро) у багатодітній родині (в сім’ї було п’ятеро дітей: чотири сина і донька). Старовинний рід Бачинських вів свій початок ще за часів Київської Русі. Дитинство майбутнього письменника минало серед дивовижної краси місцевих краєвидів. Будучи дорослим, Леонід пригадував: «Я і мої брати намагалися літні канікули проводили біля нашого могутнього Дніпра: купалися, робили довгі запливи річкою (вдосконалювали стилі і методи плавання), виконували різноманітні фізичні вправи, загартовували свій організм, зміцнювали здоров’я». Любов до природи збереглася у митця на все життя, мабуть вона і вплинула на вибір професії та частково сформувала тематику його художньо-публіцистичної творчості. Кожну вільну хвилину Леонід перебував серед безкрайніх степів, де хліборобські лани перемежовувалися з просіками лісочків-гаїв та турботливо виплеканими садами з численними пасіками. Хлопці охоче спілкувалися з сільською дітворою; спостерігали за тваринами і птахами; знайомилися із старовинними традиціями та звичаями; обожнювали слухати народні пісні, легенди, думи, особливо у виконанні кобзарів; були справжніми шанувальниками національного одягу (завжди носили вишиванки). Дідусь й бабуся читали онукам вірші, розповідали їм казки та ділилися спогадами, котрі передавалися із покоління в покоління. Брати Бачинські залюбки брали участь в багатьох українських святах, отримували величезну насолоду від побаченого і почутого. Все це формувало характер, вдосконалювало знання рідної мови, сприяло усвідомленню того, що ти є нащадком нескореного козацького роду, що ти – українець!

Початкову освіту юнак одержав вдома, середню, військову – в кадетському корпусі. Вступив на природниче відділення Київського університету Святого Володимира. Невдовзі трапилась нагода продовжити навчання за кордоном – у Франції. В Парижі Леонід закінчив курси з поглибленого вивчення французької мови після яких успішно отримував знання у Вищій агрономічній школі (до речі, заклад освіти знаходився у всесвітньовідомому Версалі). На початку Першої світової війни Леонід Бачинський повернувся на Батьківщину. У березні 1917 року пішов старшиною до армії Української Народної Республіки, брав активну участь у боях за Київ. Служив помічником міністра військових справ в уряді УНР. Виїхав до Кам’янця-Подільського, окрім виконання урядових обов’язків,  працював асистентом кафедри зоології (ентомології) Українського державного університету. Мріяв про наукові розробки, але в цей період з’явилося палке бажання зайнятися письменницькою діяльністю. Написав та опублікував свій перший твір «Про Палестину. Природничий нарис долини ріки Йордан» (1920). В 1921 році Леоніда Бачинського заарештували. Тільки щасливий збіг обставин та турбота друзів допомогли молодому вченому не потрапити до в’язниці. Нелегально переходить польський кордон і мешкає неподалік від Кракова в таборі інтернованих старшин війська УНР. У січні 1922 року Леонід повернувся на Україну та оселився в селищі Луки (Бойківщина). Воно знаходилося неподалік від теренів прапрадідівської малої Батьківщини роду Бачинських – села Бачина. Все це спонукало митця влаштуватися в цій місцевості на роботу та знайти житло. В селі Луки Леонід обіймав посаду директора приватної української гімназії. Саме тут розпочав Бачинський свою спортивно-патріотичну місію, з котрою не розлучався до кінця життя – 15 вересня 1922 року організував серед гімназистів курінь «Пласту» (термін «пластун» відомий ще за часів Запорізької Січі – козаків-розвідників називали пластунами). 

Працюючи на освітянській ниві Леонід Васильович розумів, що в складний та неспокійний час молоді необхідно укріпити віру в себе, виховуючи патріотизм та дисциплінованість – основні риси характеру майбутнього борця за свободу України. Найкраще з таким завданням можна впоратись шляхом самовиховання у згуртованих скаутських товариствах. Пластовий колектив є найактивнішим середовищем для формування колективізму і одночасно сильної, волелюбної особистості. Оточення, в котрому панують емоції, романтика, очікування і переживання пригод, суттєво впливає на подальший життєвий досвід. Пласт був для Леоніда Васильовича джерелом сили й натхнення, допомагав письменнику й громадському діячу втілювати свої різноманітні таланти, якими він не переставав дивувати друзів-побратимів. Ідеї Пласту ввібрали в себе найважливіші принципи і установи, котрими завжди керувався майстер в житті: любов до Батьківщини; вивчення та пропагування її історії, традицій, обрядів; спілкування рідною мовою; виховання юнаків і дівчат в християнському та глибоко патріотичному дусі. В 1925 році палкий прихильник скаутів заснував пластове видавництво «Ватра». Посіяні зерна національної свідомості у 20-30 роках ХХ століття яскраво проросли – вихованці Пласту в 1939 році стояли в обороні свободи та незалежності Карпатської України… За видатні досягнення в історії молодіжної організації Пласт Леонід Бачинський був відзначений найвищими пластовими нагородами: орденом Святого Юрія, Срібним Хрестом Карпатської Січі.

Поряд із діяльністю у Пластовому русі, Леонід Бачинський займався створенням аматорських театральних гуртків серед молоді. Силами гімназистів та просвітян пропагувалися драматичні твори видатних вітчизняних та зарубіжних класиків. Впродовж багатьох років письменник і науковець був членом Львівського товариства імені Тараса Шевченка.

В 1928 році Леонід Бачинський виїхав до Польщі, оселився у місті Перемишль. Наступного року відомого діяча науки, культури і спорту призначають на адміністративну посаду – директором Українського інституту для дівчат. На цій посаді він пропрацював понад десять років. Прагнення постійно поповнювати свої знання, враховувати все прогресивне у різних галузях науки були основними рисами характеру вченого. В 1935-1937 роках він навчався на курсах садівництва та огородництва при Агрономічному лісовому відділенні Українського технологічно-господарського інституту, по закінченні якого був одним з організаторів проведення у Перемишлі численних садівничо-господарсько виставок. В цей період Леонід Васильович виступив одним із співзасновників українського етнографічного музею «Стривігор» у Перемишлі. На цей факт суттєво вплинуло знайомство героя нашої розповіді та щира дружба з Дмитром Яворницьким – легендарним вітчизняним істориком, краєзнавцем, народознавцем, фольклористом.

У вересні 1939 року, в перші дні Другої світової війни письменник разом з дружиною та донькою виїхав із Польщі до Ярослава. З 1940 по 1944 рік Леонід Бачинський – директор Державної торгівельної школи (в 1942 році отримав звання професора). Водночас працював вчителем природознавства в місцевій гімназії, викладав на курсах для молоді в Західній Лемківщині. В 1945 році заснував п’ять фахових українських шкіл в ярославському повіті та самому місті.

В 1947 році Леонід Бачинський переїхав до Північної Німеччині, оселившись в містечку Гайденау (Саксонська Швейцарія). З усією властивою йому енергією та завзятістю поринув в навчально-виховну діяльність. Леоніда Васильовича призначають на посаду директора української гуманітарної гімназії, паралельно з цим він є викладачем медичних курсів Народного університету, також освітянин сумлінно виконує обов’язки інспектора середніх шкіл Гайденау. У 1948-му прийнятий у члени кураторії українського шкільництва Німеччини, а в наступному році очолив відділ освіти і культури Британської зони Німеччини.

В 1950 році відкрилася нова сторінка в житті нашого співвітчизника – еміграція до Сполучених Штатів Америки. Спочатку перебував у місті Варрентон (штат Вірджинія). Влаштувався на ферму садівником. Важка фізична праця, відсутність спілкування з українцями дуже гнітила Леоніда Бачинського. Окрім того, занадто вологий клімат, котрий був притаманний даній місцевості, шкодив здоров’ю письменника. У 1951-му переїхав до міста Клівленда (штат Огайо). На той час то був промисловий центр з доволі розвиненою індустріальною інфраструктурою: в ньому проживало два мільйона мешканців, в тому числу 30 тисяч українців (переважно лемки та гуцули), діяло десять українських церков, існувала ціла низка українських організацій, установ та представництв. Наприкінці 40-х років ХХ століття в центральному парку Рокфеллера у Клівленді був заснований «Український культурний город» із встановленими пам’ятниками-погруддями Ярослава Мудрого, Володимира Великого, Богдана Хмельницького, Михайла Грушевського, Володимира Винниченка, Тараса Шевченка та Івана Франка. Леонід Бачинський ніби опинився в маленькій, омріяній Україні, в якій панували демократія, верховенство права, взаємодопомога та взаємоповага. Безперечно, все це ще більше активізувало діяльність Леоніда Васильовича, надихало його на сприяння розвитку української культури в екзилі. В 1952 році невтомний діяч започаткував створення першого у США Українського музею-архіву Пласту. Тисячі доларів власних коштів вклав у розбудову музею Л. Бачинський, купував книги та періодику, збирав з усього світу цінні джерела з історії визвольних боротьби, дбав про збереження національної пам’яті і в короткий проміжок часу досяг великих успіхів.

Впродовж багатьох десятиліть Леонід Бачинський активно займався й журналістською справою. Редагував часописи: «Наш шлях», «Життя в природі», «Світло», «Український голос», «Світ дитини», «Молода Україна».

Наукова та літературна спадщина митця вражають глибиною та жанровим розмаїттям. Видав «Бібліографічний покажчик української преси поза межами України», «Шевченкіана в США і Канаді в роках 1960 і 1962», «Покажчик видань Шевченкових творів та праць різних авторів про життя та творчість Т.Г. Шевченка». Леонід Бачинський є автором понад 400 розвідок, в яких порушуються проблеми педагогічної сфери, сільськогосподарської тематики, діловодства, музейництва та архівної справи. Митець писав і художні твори: оповідання, повісті, казки.

Ім’я нашого співвітчизника – серед імен славетних митців світу, чиє життя та діяльність є зразком самовідданого служіння Батьківщині. Його невтомна праця перетворила еміграцію з місця вигнання на потужний осередок духовного спротиву та культурного творення, що живило націю у найважчі часи бездержавності. Леонід Бачинський залишив по собі невгасимий вогонь патріотизму, який і сьогодні надихає нас оберігати своє історичне коріння та гордо нести ім'я українця у майбутнє. Вченому, педагогу, літератору та громадсько-політичному діячу через десятиліття  вдалося донести дух козацького роду, виховуючи цілі покоління нащадків у любові і пошані до української мови, вітчизняної історії та рідного краю.