Відомий літературознавець, критик та бібліограф Володимир Дорошенко (1879-1963) так висловився про героїню нашої оповіді: «Катря Гриневичева належить до найвизначніших постатей в українській літературі, займаючи почесне місце поряд з такими відомими жінками-письменницями як Марко Вовчок, Леся Українка та Ольга Кобилянська. Гриневичеву можна без перебільшення назвати найосвіченішою жінкою в Галичині. Була вона насправді репрезентативною особистістю в західноукраїнському світі. До пари духовним прикметам Катрі була її фізична поява – виглядала як княгиня, вся поведінка якої була небуденною і урочистою. Навколо неї відчувалася святкова атмосфера. Це випливало зі стилю життя Катрі, її вдачі, письменницького таланту й мистецького обдарування».
Життєвий і творчий шлях Катрі Гриневичевої (справжнє ім'я – Катерина Василівна Банах, за чоловіком – Гриневич) є одним з яскравих і, водночас, трагічних в історії української літератури ХІХ-ХХ століть. Народилася майбутня письменниця і громадська діячка 19 листопада 1875 року в невеликому містечку Винники на Львівщині в родині державного урядовця Василя Банаха (мав німецьке коріння) та вчительки Марії Кубай (рід якої вважався польським). В 1878 році сім’я переїхала до Кракова. У цьому місті Катря здобула середню освіту, деякий час брала участь в діяльності таємних соціал-демократичних гуртків, але десь у підсвідомості дівчина відчувала, що належить до якогось іншого світу. Катрю вивезли з України ще немовлям, тому вона не знала рідної мови. Зустріч із Василем Стефаником, на той час студентом медичного факультету Краківського університету, перевернула життя молодої панянки, залишивши в серці Катрі тривкий слід. Пізніше письменниця пригадувала: «Він заговорив зі мною українською мовою і я відразу відчула, ніби народилася знову, а ще нагадав мені лицаря з казки, який прийшов відкрити для мене незнаний світ найглибших людських почуттів». Василь подарував Катрусі українську абетку, саме завдяки якій і розпочалося знайомство майбутньої літераторки з українською граматикою. Відтоді рідну мову Катря Банах постійно вивчала й завжди вдосконалювала свої знання. В душі дівчини жила туга за мелодійністю українського слова, його співочою красою. Якщо випадково чула на краківському бульварі розмову українською, готова була йти за нею туди, «де стовпи небо підпирають», тобто на край землі. Поверненню письменниці до своїх витоків, сприяла й така довгоочікувана подія в житті Катрі як одруження з вчителем Осипом Гриневичем. Під прізвищем чоловіка (правда, трохи його змінивши) вона увійшла у вітчизняну літературу. Це трапилось на дев’ятнадцятому році життя Катрі, котру Осип невдовзі перевіз до старовинного Львова. Місто Лева замінило їй столицю польських королів – Краків. Сімейні обов’язки Катря прагне поєднати із самоосвітою, постійною працею над розширенням світогляду. Знайомиться з тогочасними періодичними виданнями в Галичині: «Зоря», «Буковина», «Діло», відвідує культурно-освітні установи, багато читає. Відкриває для себе Тараса Шевченка, Михайла Коцюбинського, Ольгу Кобилянську, Михайла Грушевського, Лесю Українку, Марка Черемшину. В Катрі Гриневичевої пробуджується письменницька жилка, якій допоміг проявитися Іван Франко. За першим віршем молодої поетеси «Мій сумнів», класик української літератури відчув іскру божу і опублікував поезію на сторінках редагованого ним часопису «Літературно-наукового вісника». Підбадьорена і підтримана самим Іваном Яковичем, Катря Гриневичева починає активно співпрацювати з різноманітними видавництвами. В 1900 році виходить перша прозова збірка письменниці «Батько Петро і його діти», згодом побачила світ ще одна – «Легенди й оповідання». Через два роки був опублікований нарис «Григорій Квітка-Основ’яненко і його творчість», що здобув неабияку популярність серед учнівської молоді.
З 1909 по 1912 роки К. Гриневичева – редактор дитячого щотижневика «Дзвінок». Прихід письменниці до літератури для маленьких читачів не був випадковим адже як тонкий майстер художнього слова, вона постійно виявляла увагу до дитячої психології, вболівала за духовний розвиток молодого покоління, мріяла бачити його фізично здоровим, ідейно повноцінним, відданим інтересам народу. Своїм літературним впливом намагалася виховати громадянина, який би міцно стояв на національному ґрунті, був би свідомим патріотом та взірцем найкращих людських чеснот. «Дзвінок» приніс юним прихильникам оповідання «Ярослав Осьмомисл» та «Княжичі», різдвяну сценку з гуцульського життя «Навздогін вітрові». Твори, пов’язані з героїчним минулим України, були своєрідним художнім передвісником двох повістей з історичної тематики – «Шестикрилець» і «Шоломи в сонці» – написаних письменницею згодом, у період розквіту свого таланту. Найважливішим фактором творчої біографії Катрі Гриневичевої в подальшому стає дослідження історії періоду Галицько-Волинського князівства. Наполегливо працюючи в жанрі історичної повісті поетеса і прозаїкиня досягла найвищого щабля в своєму ідейно-естетичному розвитку.
На початку Першої світової війни письменниця з родиною перебуває у Чехії потім в Австрії. Вчителює в таборах переселенців з України. Повернувшись до Львова в 1917 році знову активно займається громадсько-суспільною діяльністю, головним чином, серед жінок. Співробітничає в журналах: «Жіноча доля», «Жінка», «Нова хата», «Дзвони», «Назустріч», «Діло», «Життя Покуття», «Рада». В 1922 році Катрю Гриневичеву обрано головою центрального об’єднання жінок України Галичини й Волині – Союзу Українок.
Творчість Катрі Гриневичевої – це постійний пошук нових форм і засобів виразності. Гриневичева досконало володіла прийомом імпресіоністичного письма, в якому зовнішній світ героя твору подається через призму його внутрішніх переживань, створюючи особливу атмосферу та емоційну насиченість. Її мова багата, експресивна, сповнена неологізмів та місцевих діалектизмів, що надає текстам неповторного колориту.
Талановитою рукою письменниця зображує живі картини з народного життя-побуту, кров’ю серця малює страждання українців, що опинилися на чужині, самобутньо відтворює наше минуле в історичних повістях. У своїх творах прозаїкиня та поетеса утверджує душевну щедрість і щирість народу, його прагнення до духовної єдності. Вона була однією із перших миткинь, якій вдалося поєднати національну тематику з загальноєвропейськими модерністськими тенденціями. В цьому можна пересвідчитись, завітавши до відділу обслуговування користувачів на перегляд книжкової виставки-знайомства, присвяченій ювілярці. Основним елементом експозиції є творчий доробок Катрі Гриневичевої. Представлені видання ключових творів дають уявлення про жанрове розмаїття її письма. Відвідувачі можуть ознайомитися з циклом «Легенди й оповідання» (1906), що відкрили нашій співвітчизниці шлях у велику літературу. Особливу увагу приділено збіркам оповідань і нарисів «По дорозі в Сихем» (1923) та «Непоборні» (1926), остання з яких є художнім свідченням нелегкого табірного життя українців. Центральне місце займають великі епічні полотна – повісті «Шоломи в сонці» (1928) та «Шестикрилець» (1929), в котрих йде мова про героїчну боротьбу українського народу за державність. Поруч із книгами розміщена періодика: біографічні нариси та літературознавчі розвідки сучасників, в яких проаналізовано авторський стиль письменниці – від імпресіоністичних замальовок до історичної прози.
Віддаймо належне Катрі Гриневичевій – видатній особистості: письменниці, педагогині, громадянці-патріотці, яка повертається до свого народу, до рідної літератури. Віримо: назавжди!
Книжкова виставка-знайомство
діє з 19 листопада по 19 грудня 2025 року.
Немає коментарів:
Дописати коментар