Віри Вовк (справжнє прізвище Селянська) – одна з найвідоміших представниць українського культурного ренесансу в екзилі. Життєвий шлях цієї дивовижної жінки розпочався 2 січня 1926 року в Бориславі (Львівська область) проте її серце назавжди залишилося вкоріненим у карпатський ландшафт містечка Кути, де промайнуло дитинство майбутньої письменниці та науковиці. Навчалася у гімназії міста Львова. Вихованій в глибоко патріотичному оточенні, дівчинці змалечку була притаманна повага до національної ідентичності, що в ті далекі часи означало щиру та безкомпромісну любов до всього українського. Батьківський дім служив осередком інтелекту та патріотизму, де рідне слово, традиції та звичаї народу сприймалися як органічне природне оточення та найвищий духовний орієнтир. Саме цей закладений у дитинстві фундамент дозволив діячці згодом пронести крізь роки еміграції незламну вірність своєму корінню.
Друга світова війна та наступні політичні потрясіння змусили родину Селянських до еміграції, яка пролягла через Німеччину до далекої Бразилії. Майбутня майстриня художніх образів з юності мала фантастичну пам’ять та неабиякий хист до науки. Здобуття подальшої освіти увібрало в себе доволі широку географію європейських та американських університетських центрів. В Дрездені (Німеччина) Віра Вовк розпочала серйозні студії у Тюбінгенському університеті, де заглибилася у вивчення германістики, музики та порівняльного літературознавства. Ці підвалини класичної європейської школи набули суттєвих доповнень в розпочатих дослідженнях, котрими талановита студентка плідно займалася в Колумбійському (Нью-Йорк) та Мюнхенському університетах. Підсумком напруженої інтелектуальної праці молодої вченої став захист дисертації та отримання наукового ступеня доктора філософії. У Бразилії її здібності розквітли на повну силу: Віра Вовк отримала звання професора німецької літератури в Державному університеті Ріо-де-Жанейро, в якому незабаром очолила кафедру поетики і порівняльного літературознавства. Викладацька діяльність письменниці не обмежувалася лише лекціями – вона знайомила бразильських студентів з європейськими класиками, одночасно інтегруючи українські контексти у світову літературну мапу.
Окремої пошани заслуговують виняткові лінгвістичні здібності героїні нашої розповіді. Якщо поезія Віри Вовк – це її душа, то переклади – це її руки, якими вона з'єднувала два береги Атлантики. Мисткиня немовби виплітала золоті мости між культурами, даруючи українському слову дихання далеких світів, а світові – глибинну мелодію рідної мови. Віра Остапівна володіла унікальною здатністю відчувати ритміку іноземних мов (німецької, португальської, французької, англійської). Окрім згаданих, добре володіла румунською, латинською і навіть старогрецькою, котру опанувала самостійно. Віра Вовк поставила собі за мету зробити українську літературу частиною світового канону. Завдяки її зусиллям португальською вперше зазвучали твори Григорія Сковороди, Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Василя Стуса, Ліни Костенко. Поетеса не лише перекладала слова, В. Вовк розкривала сенс українського буття для читачів далекого зарубіжжя, видаючи численні антології та збірки.
Активно пропагувала
українську культуру та мову в країнах Європи та США. Виступала з літературними
доповідями, лекціями й авторськими вечорами у Нью-Йорку, Вашингтоні,
Філадельфії, Клівленді, Чикаго, Детройті, Торонто, Монреалі, Оттаві, Ванкувері,
Лондоні, Парижі, Римі, Мадриді, Мюнхені, Буенос-Айресі.
Віра Вовк померла 16
липня 2022 року в Ріо-де-Жанейро.
Літературна спадщина
письменниці доволі багатожанрова. В ній гармонійно
переплітаються різні грані таланту видатної письменниці. Поезія:
Збірки
"Юність" (1954), "Зоря провідна" (1955), "Елегії"
(1956), "Чорні акації" (1961), "Любовні листи княжни Вероніки"
(1967), "Каппа Хреста" (1968), "Меандри" (1979),
"Мандат" (1980), "Жіночі маски" (1993), "Писані
кахлі" (1999), "Віоля під вечір" (2000) і "Поезія"
(2000), драматична поема "Триптих", п'єса "Іконостас
України".
Проза:
"Ранні
оповідання" (1943-1954), "Легенди" (1958), "Казки"
(1956), "Духи й дервіші" (1956), "Оповідання для дітей"
(1960-1962), "Вітражі" (1961), "Святий гай" (1983),
"Карнавал" (1986), "Старі панянки" (1995),
"Калейдоскоп" (1979-2001).
Драматургія:
"Скарб царя
Гороха" (1962), "Смішний святий" (1968), "Триптих"
(1982), "Іконостас України" (1988, 1991), "Вінок троїстий"
(1988), "Казка про вершника" (1992), "Зимове дійство"
(1994), "Весняне дійство" (1995), "Настася Чагрова" (2001),
"Козак Нетяга" (2001) й "Крилата скрипка" (2001).
Запропонована для перегляду експозиція містить літературознавчий матеріал та детальну біографію мисткині, які дозволяють відстежити життєвий та творчий шлях Віри Вовк в еміграції. Наведені цитати та вислови, а також спогади та міркування видатної діячки є емоційним дороговказом, що розкриває її щиру любов до Батьківщини та непересічну мудрість жінки, яка зуміла проростити рідне слово на далекому південноамериканському континенті. Письменниця відкрила двері між Україною та світом, доводячи, що справжня культура не знає кордонів, а інтелект і відданість здатні подолати будь-які відстані.
Книжкова виставка діє з 2 січня по 2 лютого 2025 року.
Немає коментарів:
Дописати коментар