Донька поета, прозаїка, драматурга, громадсько діяча Василя Гренджі-Донського була новорічним подарунком письменнику, який у 1921 році поселився в Ужгороді після повернення із фронту і розпаду Австро-Угорської монархії. Аліса (Зірка – псевдонім письменниці) згадувала: «Провела всього 18 років мого молодого життя разом із батьком, але наші тісні зв’язки ніколи не переривалися, навіть тоді, коли нас десятки років розділяв океан. Він завжди приділяв мені багато часу і, я впевнена, це було причиною, чому між нами утворилися такі глибокі відносини, така віддана любов і шана, чого ніяка сила в світі не могла зрушити. Батько систематично формував мою душу, крок за кроком, з року в рік, розвивав у мене патріотизм і любов до свого народу. Особливо багато уваги приділяв мені в перед шкільному віці. Знаючи, що я говорила з мамою цілий день угорською, він терпляче навчав мене української щодня. Коли я вже добре говорила рідною мовою, батько віддав мене до початкової школи при монастирі сестер Василіянок. І в пізніших роках він багато уваги приділяв тому, щоб я виховувалась в українському дусі: постачав для мене книжки й журнали, посилав до Пласту, на курси народних танців, до хорів, заохочував мене виступати на академіях та святкуваннях, їздив зі мною на з’їзди, зустрічі. А вже більшого впливу мав на мене своїм власним прикладом – безмежною працьовитістю, енергією, безкомпромісною українською душею. Публікації його окремих поезій та збірок, викликали в мене безмежну гордість і я була щаслива від того, що носила те саме прізвище, що й він. Батько обожнював українські народні пісні. Завжди казав: «Це – мій світ». Коли співав їх, то на обличчі його віддзеркалювалась така ніжність, така насолода! Щоліта батько відвідував свої улюблені Карпати. Він там відпочивав, заспокоював нерви, набирався сили і вертався до міста сповнений цілком відроджений. Цю любов передав і мені». Духовний зв’язок двох споріднених душ не змогли розірвати ані Друга світова війна, ані десятиліття еміграції, коли доля закинула Алісу (Зірку) спочатку до Словаччини, а згодом – за океан, до Сполучених Штатів Америки.
Те, що Василь Гренджі-Донський зробив на Закарпатті як письменник, науковець, освітянин, етнограф, фольклорист назавжди залишиться невід’ємною складовою культурного надбання закарпатських українців. Він був одним із провідних діячів національного відродження Західної України і присвятив себе боротьбі за піднесення національної свідомості свого народу. Це була боротьба не з мечем, а з пером у руках, яке за висловом письменника він «намочив у кров», щоб відтворити глибокий патріотизм у душах своїх співвітчизників.
Після смерті батька у 1974 році Аліса Василівна усвідомила, що збереження та популяризація його величезного архіву є її головним життєвим призначенням. Не зважаючи на те, що письменниця не була професійним філологом за освітою, наполегливість та дослідницька інтуїція дозволили здійснити Алісі справжнє диво. Проживаючи у Вашингтоні, Аліса (Зірка) Гренджи-Донська присвятила понад два десятиліття систематизації розрізнених рукописів, листів, щоденників батька. Результатом титанічної праці стало видання творів Василя Гренджі-Донського у дванадцяти томах, які побачили світ впродовж 1980-1990-х років ХХ століття. Ці видання – фундаментальний внесок у повернення імені письменника в загальноукраїнський контекст, адже довгий час його творчість була під забороною на Батьківщині.
Сьогодні, відзначаючи 105-ту річницю від
дня її народження, ми вшановуємо жінку, чия відданість допомогла врятувати
цілий пласт української історії. Аліса Гренджа-Донська довела, що пам'ять – це
не лише збереження минулого, а активна праця, яка робить це минуле живим і
значущим для майбутніх поколінь. Її «12 томів відданості» залишаються
пам’ятником не тільки батькові-письменнику, а й доньці, яка зробила його
безсмертя місією свого життя.
Експозиція містить біографічні матеріали, документи та рідкісні світлини котрі дозволяють детально простежити етапи діяльності Аліси Гренджи-Донської як невтомної дослідниці батьківської спадщини. Особливу увагу в межах виставки приділено публікаціям спогадів літераторки про родину і розповідям про сумлінність з якою їй доводилося відшукувати, упорядковувати та зберігати сімейний архів в складних умовах еміграції. Свого часу багато з цих нарисів з’являлися на сторінках часописів діаспори та вітчизняних видань, розкриваючи постать Василя Ґренджі-Донського через призму особистісного сприйняття доньки.
Запршуємо відвідати експозицію з 8 січня по 8 лютого 2026
року.
Немає коментарів:
Дописати коментар