Віртуальне повідомлення "Мандрівець з доріг України"

9 січня 2026 року виповнилось 105 років від дня народження Степана Горлача (1921-2018) – українського прозаїка, літературного критика, публіциста, освітянина (Канада). З нагоди ювілею митця Канадсько-український бібліотечний центр підготував віртуальне повідомлення «Мандрівець з доріг України».

Степан Горлач – людина, чиє ім’я золотими літерами вписане в літопис української культури за кордоном. Його життєва стежина була типовою для «нескореного покоління»: юність, обпалена Другою світовою війною, тернисті шляхи таборів для переміщених осіб у Німеччині та, зрештою, виснажливий пошук своєї долі за океаном. Проте саме в Канаді талант Степана Горлача розквітнув у повну силу. Він зумів адаптуватися до нових реалій і став одним із тих духовних стрижнів, на яких трималося українське життя в екзилі. Поєднуючи в собі талант прозаїка, точність літературознавця та мудрість педагога, письменник створив унікальний інтелектуальний простір. 

У романі «Богдар», повістях «Могута», «Життя на вістрі пригод», дорожньому щоденнику «Хрестини Незалежності», спогадах «І так… я жив», автор з особливою проникливістю описував долі українців, які опинилися на роздоріжжі світів, майстерно передаючи тугу за рідним краєм і водночас незламну віру в майбутнє України.

Особливе місце в його житті займала літературознавча та педагогічна діяльність, адже митець розумів, що без освіти та збереження пам’яті про корифеїв вітчизняної літератури , українська громада в діаспорі може втратити своє обличчя. Степан Горлач виховував нові покоління канадських українців, прищеплюючи їм розуміння того, що українська література є невід’ємною частиною світового контексту. Творчість Горлача являє собою своєрідний документ епохи, що свідчить про силу людського духу, який не згасає в еміграції, а навпаки, стає ще яскравішим, оберігаючи національні цінності для майбутніх поколінь. Сьогодні ми згадуємо ювіляра, як вічного мандрівника, котрий нарешті повернувся своїм словом додому, в Україну, яку він ніколи не залишав у своєму серці.

У своїй монографії «Степан Горлач. Літературний портрет» письменник та журналіст Петро Сорока наводить такі рядки: «Кожен, хто ближче знає Степана Горлача, не може не захоплюватися ним, не прихилитися серцем до нього. В його особі є щось магнетичне. Важко знайти людину більш скромну й делікатну. Здається, кожна рисочка обличчя митця випромінює любов до людей, кожний вчинок продиктований повагою до ближнього. Саме це і впадає в око у перші хвилини зустрічі з ним. А зустрічей у письменника завжди багато бо він за натурою невтомний мандрівник, який чимось нагадує нашого мандрівного філософа Григорія Сковороду, може вважатися його послідовником та учнем. Степан Горлач подорожує не заради самих мандрів – місія у майстра художніх образів набагато вища і шляхетніша. Він присвячує подорожі знаменним подіям, що надає мандрам вагомого підтексту. Чому письменник обрав цей шлях? Чому не шукає спокою і тиші, а щоразу дивує рідних та близьких новими задумами і планами? Відповідь на це, мабуть, знає він один. Безперечно одне: митець поривається в світ тому, що його кличе невгасимий вогонь душі, зрештою – голос Бога. І в цьому він бачить своє покликання і вище щастя, а ще, як не раз наголошував видатний діяч, його цікавить давня історія України. Горлач прагне думкою осягнути минуле, щоб краще пізнати майбутнє. Він переконаний в тому, що світ обов’язково повинен дізнатися про виняткову роль нашого народу в розвитку світової цивілізації. Свято вірить в Україну – велику і заможну європейську державу…». 

Далі автор продовжує: «Добре відомо, що друковане слово має особливу ауру, біополе.  В написаному завжди присутня жива душа людини, якщо це письмо щире. Створюючи художній твір, письменник вкладає в нього свої найпотаємніші думки, теплоту серця та енергетику почуттів. Пересвідчитись в цьому легко: достатньо тільки відкрити першу сторінку будь-якого твору Степана Горлача…».