Книжкова виставка "Письменник, який не скорився забуттю"

14 січня 2026 року виповнюється 120 років від дня народження Василя Гайдарівського (Гайворонського) (1906-1972) – прозаїка, публіциста, літературознавця. На честь ювіляра Канадсько-український бібліотечний центр (відділ обслуговування користувачів) підготував книжкову виставку «Письменник, що не скорився забуттю», присвячену життю і творчості митця.

Серед духовних цінностей, яке дбайливо оберігає наш народ впродовж віків, чи не найважливіше місце посідає художнє слово – українська література. Саме в літературі зберігаються і розвиваються в єдності думки і дії, суспільні ідеали нації, формується її менталітет. Можна без перебільшення констатувати, що в ХХ столітті на вітчизняну літературу доволі вагомий вплив мала діаспора – осередок історичного та культурного об’єднання українців за кордоном. Ці люди далеко від Батьківщини мріяли про неї, незалежну і вільну. Згодом історія засвідчила правдивість їх ідей та прагнень. Одним серед тих, хто оспівував Україну, оновлену і прекрасну в своїй творчості, був Василь Гайдарівський – невтомний шукач правди та полум’яний патріот, людина незламного духу та високої честі.

Доля Василя Андрійовича Гайдарівського (Гайворонський – псевдонім письменника) схожа на стрімку й тернисту стежину, що пролягла від териконів донецького степу до берегів далекої Філадельфії, проте на кожному її зламі звучала рідна українська мова. Народившись 14 січня 1906 року в Костянтинівці на Донеччині, майбутній письменник змалку ввібрав у себе особливий ритм індустріального краю, де гуркіт заводів переплітався з тихим шепотом Торця (селище, де промайнули дитячі роки письменника). Його літературний дебют був стрімким і щирим: молодий заступник редактора «Літературного Донбасу» писав про шахтарську працю так, ніби сам вдихав вугільний пил кожної сторінки. У ранній прозі майбутнього майстра художніх образів, зокрема в повісті «Розминовка», пульсував живий нерв будівництва нової епохи, проте за гаслами «план» і «виробництво» завжди ховалося прагнення знайти справжню людську душу. 

1933 рік став для прозаїка й публіциста не тільки періодом творчої зрілості, а й роком великої голгофи. Сфабриковане звинувачення у троцькізмі було лише зручною завісою, за якою приховували системне нищення українського духу на сході України. Арешт, заборона першої книги «Пугачівська рудня» та збройна варта біля друкарських верстатів стали тими ударами, що мали б стерти ім’я письменника з пам’яті народу. Проте Василь Гайдарівський не скорився забуттю – він став мандрівним голосом рідної землі. Через Кавказ, Львів та довгі еміграційні шляхи письменник віз у своїй валізі не золото, а видання безсмертного «Кобзаря», подарованого сину батьком у спадок. У вигнанні талант Василя Гайдарівського розквітнув щемливими барвами. На зміну суворій виробничій тематиці прийшла глибока філософія і життєствердна віра, втілена в назвах його повістей: «А світ такий гарний», «Ще одне кохання», «Заячий пастух», «Спокута», «Циркачка». У далекому штаті Колорадо чи в гамірному Буенос-Айресі він продовжував творити свій художній літопис Донеччини, де в центрі уваги була не тонна вугілля, а доля людини. Його поетичне слово, визнане такими видатними письменниками української діаспори як Іван Багряний та Улас Самчук, врешті подолало океан. Творчий доробок літератора повертається на історичну Батьківщину, доводячи, що справжній талант неможливо ув'язнити чи приректи на мовчання. Творчість митця являє собою глибоке осмислення людського буття та непереборним прагненням до свободи. У новелах, повістях, оповіданнях автор промовляв від імені тих, хто був позбавлений голосу в тогочасній Україні, закарбувавши в літературних образах біль втрат і надію на відродження.

Сьогодні, вшановуючи пам'ять про ювіляра, ми відкриваємо нові грані його обдарування, що довгий час залишалися поза межами широкого загалу читачів через ідеологічні бар’єри. На експозиції представлені книги та періодичні видання, котрі містять матеріал про життя й творчість письменника, а також акцентують увагу на його громадсько-політичній та просвітницькій діяльності. Повернення забутих імен у загальноукраїнський культурний контекст є актом історичної справедливості, адже завдяки завзяттю таких яскравих особистостей, як наш співвітчизник, рідне слово вистояло і продовжує зміцнювати фундамент незалежної держави. Постать Василя Гайдарівського залишається актуальною і сучасною, надихаючи молодь на вивчення своєї історії та плекання української мови як найціннішого скарбу нації.

…У передмові до повісті «Заячий пастух» Василь Гайдарівський наголошує: «Кожному народу призначене місце на землі самим Богом. Тому людина, де б вона не народилась, любить свій край. Німці живуть у Німеччині, турки у Туреччині, французи у Франції і ніхто своєї землі не кидає бо не може покинути. Якщо трапиться комусь залишити свою Батьківщину, то сумуватиме за нею, поки житиме і сум укоротить йому життя. Отже треба робити так, щоб наші люди не блукали по різних світах, а почувалися дома краще ніж у теплих, але чужих краях». Слушна думка до якої варто прислухатись…

Книжкова виставка діє з 14 січня по 14 лютого 2026 року.