Інформаційне повідомлення "На тлі руїни я збудую Храм!"

25 серпня 2026 року виповнюється 125 років від дня народження Івана Кмети-Ічнянського (1901-1997) – поета, прозаїка, публіциста, перекладача, пастора та одного з помітних діячів українського протестантського середовища в Канаді та США. З нагоди ювілею митця Канадсько-український центр (відділ обслуговування користувачів) для блогу Українська канадіана підготував інформаційне повідомлення «На тлі руїни я збудую Храм!».

Є митці, життєпис яких важко вмістити в кілька рядків біографічної довідки, адже надто багато в ньому було випробувань, невтомної боротьби та драматичних вигинів долі. До таких велетнів духу належав Іван Кмета-Ічнянський – людина унікального обдарування та феноменальної працездатності, котра проявила себе як поет, прозаїк, публіцист, перекладач, богослов, пастор, редактор і видавець. Його земний шлях проліг від мальовничої Ічні на Чернігівщині через вир революційного Києва й Харкова аж до далеких берегів Канади та Сполучених Штатів Америки. Майже дев'ять десятиліть життя письменника припали на епоху грандіозних історичних потрясінь, кривавих воєн, сталінських репресій та вимушеної еміграції. Та де б не опинявся Кмета-Ічнянський, митець незмінно залишався вірним сином України та людиною слова: пишучи вірші, перекладаючи світову класику, проповідуючи слово Боже та видаючи українську книгу на чужині, він був справжнім хранителем вітчизняної культури за океаном.

Народився майбутній письменник і релігійний діяч 25 серпня 1901 року в містечку Ічня на Чернігівщині в багатодітній селянській родині. Тут, серед безкрайніх степів, зелених ланів, тихих ставків і працелюбних людей, формувався його тонкий естетичний смак і глибока релігійність. Батьки прищепили синові любов до рідної землі та рідної мови. Дитячі роки минали в атмосфері народних пісень, казок, переказів – того, що виховувало шанобливе ставлення до всього українського. Незважаючи на складні життєві обставини хлопець прагнув здобути освіту. Навчався у церковно-парафіяльній школі в Ічні, а згодом закінчив учительську семінарію в Прилуках. В 1920 році відвідував курси дошкільного виховання в Полтаві. Працював учителем у Ічні та на Київщині. Педагогічна праця була одним із перших етапів його професійного спрямування, однак досить скоро визначальними для митця стали література та духовне служіння. Писати вірші та оповідання Іван Кмета почав ще в юності. Перші твори з'являлися друком 1919 року в прилуцькому альманасі «Гасло», а також у харківському літературному збірнику «Молодняк». Вже рання творчість засвідчила прагнення письменника поєднати художнє слово з роздумами про вічні цінності. Для Кмети література була не лише засобом самовираження. Він сприймав письменницьку працю як своєрідне служіння – Богові, Людині, Україні. 

Проте мирне життя перервалося жахіттями Першої світової війни та кривавою бурею Української революції 1917-1921 років. Юний Іван на власні очі бачив злет і трагедію національно-визвольних змагань, загибель Героїв під Крутами, бої армії Української Народної Республіки. Ці враження назавжди закарбувалися в пам'яті митця, згодом знайшовши відображення у багатьох творах майстра художнього слова.

Важливим періодом творчої біографії Івана Кмети стала тривала робота в Харкові. У 1925-1928 роках Кмета редагував журнал «Баптист України». Він активно працював як автор статей, поет, перекладач і популяризатор рідного слова. На сторінках видання пропагував українську культуру, красу та мелодику солов’їної мови, друкував власну прозу та поезії. Іван Кмета писав українською, що було характерною рисою багатьох представників тогочасного протестантського середовища. Цікавим є музично-поетичний доробок письменника. 1925 року в Києві вийшла збірка «Арфа», до якої увійшли поезії Кмети та переклади творів зарубіжних авторів українською мовою. На основі «Арфи» було підготовлено нотну збірку «Народні мелодії», що побачила світ у Харкові в 1927 році. За даними «Енциклопедії сучасної України», саме в ній були опубліковані перші в історії християн-баптистів українські євангельські хорові пісні. Отже, Кмета виступав не лише як письменник, а й як один із творців української духовної пісенної традиції того часу. Його зацікавлення іноземними мовами допомогло ознайомити українського читача з поетичною творчістю відомих класиків світової літератури. Кмета здійснював переспіви творів популярних англомовних авторів Редьярда Кіплінґа, Вільяма Кіркконелла, Генрі Лонґфелло, Альфреда Теннісона. 

У 1928 році Іван Кмета одружився з Ольгою Кириченко – донькою проповідника Івана Кириченка. Проте жорна радянського тоталітаризму та переслідування за релігійні переконання та відданість українській справі змусили подружжя обрати важкий і болісний шлях еміграції. Взимку 1929 року родина виїхала до Канади. Так розпочався новий та непростий етап в житті письменника. Хоча на чужині все довелося розпочинати з нуля, в умовах постійної боротьби за виживання, дух митця не зламався. У Вінніпезі служив пастором Української церкви християн-баптистів та брав активну участь у житті української громади. Саме у цей період особливо виразно розкрився талант Кмети як поета та прозаїка. 1929 року у Вінніпезі вийшла його книга «Фраґменти», а 1936 року – поетична збірка «Ліра еміґранта». Уже самі назви цих видань промовисті: у них відбилися особисті переживання людини, яка залишила Батьківщину й опинилася далеко від рідної землі. 

Для української еміграційної літератури характерними були мотиви туги за Україною,  духовної самотності, пошуку притулку та збереження національної ідентичності. У творчості Кмети ці мотиви поєднувалися з християнським світоглядом. Літературний псевдонім «Ічнянський» поет і прозаїк обрав на знак любові до свого рідного містечка та пам’ять про яке проніс у своєму серці через усі океани та континенти.

В тому ж, 1929 році Кмета-Ічнянський вирішив звернутися до прози: у Вінніпезі було надруковано новелу «Записки розстріляного», а 1931 році – історичну повість «У кривавому степу». У творах Кмета-Ічнянський порушував проблеми духовної стійкості віруючих в умовах політичного тиску та переслідувань (пізніше цю тему продовжили оповідання «Мученики» (1967) та «Мученики непереможні» (1968)). 

В 1940 році письменник перебрався до США. Новою сторінкою життя митця став Лос-Анджелес, де він навчався в теологічній семінарії, по закінченні якої здобув ступінь доктора богослов’я. Пізніше жив і працював у Філадельфії, понад два десятиліття редагував журнал «Сіяч істини» та був обраний президентом Українського союзу євангельських християн-баптистів в місті Ашфорді (штат Коннектикут). Служачи пастором (присвятивши цій місії все своє подальше життя), він щонеділі звертався до церковної громади з проповідями, а також з проникливими настановами до своїх співвітчизників, закликаючи їх не розчинятися в чужому середовищі, плекати рідну мову, шанувати українську книжку та передавати традиції пращурів дітям. Не полишав Кмета-Ічнянський і письменницької діяльності. В 1964 році у Філадельфії вийшла його поетична збірка «Чаша золота», а 1970-му – «Крила над морем», 1976-му – «Заграви вечірні», а в 1979-му в Торонто побачила світ поема «Рік двохтисячний».

В 1967 році Іван Кмета-Ічнянський  відвідав Україну, побував, зокрема, у рідній Ічні. Для людини, яка майже чотири десятиліття прожила за океаном, ця подорож мала, без сумніву, символічне значення. За словами письменника «був безмежно щасливий від того, що зміг доторкнутися до свого невичерпного першоджерела…».

У його долі є чимало символічного. Він рано втратив батьків, але знайшов свою духовну родину. Покинув Батьківщину, але не втратив Україну. Жив далеко від української землі, але писав українською. Працював у релігійній сфері, але залишив помітний літературний доробок. Письменник прожив життя, в якому було безліч доріг, однак основне місце належало одній незмінній внутрішній траєкторії – від слова до слова, від віри до служіння, від щирої відданості рідній землі до прагнення зберегти пам’ять про неї в культурному осередку за кордоном.

Іван Огієнко (митрополит Іларіон) писав: «Читаю вірші Кмети-Ічнянського і п’янію від душевної туги, якої вони сповнені. Ранньою весною свого життя Іван-Кмета Ічнянський вийшов на літературну ниву. На тій ниві сівач сіяв правду і любов – добірне зерно, що проростало і квітувало рясним колосом-словом. І тепер поет-трудівник збирає добрий урожай. Поет з ласки Божої, поет-патріарх!…».

До цих слів варто додати: Іван Кмета-Ічнянський все своє життя зводив за океаном нерукотворний Храм Української Духовності.