Віртуальне повідомлення "Серце не в чужині, а в Україні..."

14 червня 2025 року виповнюється 115 років від дня народження Валеріана Ревуцького (1910-2010) – видатного українського письменника, публіциста, педагога, театрознавця, дійсного члена Наукового товариства імені Тараса Шевченка (США, Канада), Української вільної академії наук (США, Канада), Канадської асоціації славістів, Об’єднання українських письменників «Слово» (Канада). Іноземного дійсного члена (академіка) Національної академії мистецтв України, заслуженого діяча мистецтв України, лауреата літературно-мистецької премії імені І.П. Котляревського. Канадсько-український бібліотечний центр (відділ обслуговування користувачів) підготував віртуальне повідомлення «Серце не в чужині, а в Україні...», присвячене життю і творчості ювіляра.

Валеріян Дмитрович Ревуцький народився 14 червня 1910 року в селищі Іржавець Прилуцького повіту на Полтавщині (нині – Ічнянський район Чернігівської області) у спадковому маєтку легендарної династії Ревуцьких. Цей славетний рід, що веде свій початок від козацької старшини XVII століття, дав кілька поколінь діячів української культури і мистецтва. Про най­давнішого відомого їх пращура – козака Петра Ревуху співається в народних піснях. За материнською лінією Ревуцькі належали до козацького шляхетського роду Стороженків і були на­щадками двох гетьманів: Богдана Хмельницького та Павла Полуботка. Валеріян Дмитрович – син українського вченого, філолога та музикознавця Дмитра Миколайовича Ревуцького, племінник видатного українського композитора і педагога Левка Миколайовича Ревуцького, хресник літературознавця Сергія Маслова.

Підростав хлопець у Києві, де батько працював учителем гімназії. Після закінчення семирічної школи імені Т. Шевченка вступив до столичного політехнічного інституту на факультет будівництва шляхів, який у 1931 році було реорганізовано, внаслідок чого В. Ревуцький опинився в Київському будівельному інституті (нині – Київський національний університет будівництва і архітектури).

У 1941 році розпочав свою професійну кар’єру як викладач історії українського театру в Музично-драматичній консерваторії в Києві. В 1942-1943 роках був керівником театральної студії «Гроно». Переїхавши у 1944 році до Львова, працював у театральній студії при Інституті народної творчості. У 1944 році Валеріан Ревуцький емігрував на захід. На важких емігрантських стежках позначилися Німеччина, Австрія, Італія, з 1947 – Англія, у 1950-му – Канада. Незважаючи на нелегкі життєві обставини він закінчив магістратуру Славістичного департаменту Торонтського університету, захистив дисертацію «Драми Миколи Куліша». З 1960 по 1970 рік Валеріан Ревуцький – професор кафедри слов’янських мов університету Британської Колумбії (м. Ванкувер). У 1969 році був обраний дійсним членом Наукового Товариства імені Шевченка у Канаді (пізніше в США), 1972 – членом-кореспондентом Української вільної академії наук у США, 1977 – дійсним членом Української вільної академії наук (Канада).

Перу майстра сцени належить велика кількість статей і книг. Друкуватися В. Ревуцький почав ще з 1941 року в Києві (газета «Українське слово»), з 1944 – у Львові (газета «Львівські вісті»), в 1946-1947 роках – у Римині (Італія), в українських газетах «Життя в таборі» й «Батьківщина». Починаючи з 1949 року почав писати нариси (близько 400) до «Енциклопедії українознавства» (загалом видання налічує 11 томів). 

З 1985 по 1993-тій роки брав участь в англомовному виданні «Енциклопедії України» (в 5-ти томах). Видатний український театрознавець, академік Ростислав Пилипчук, ознайомившись з доробком В. Ревуцького, зазначав: «Вчений досконало володіє сучасним театрознавчим інструментарієм. Його праці спираються на конкретний, суворо документований фактаж, глибоко осмислений і узагальнений. При цьому стиль викладу привертає увагу не тільки театрального фахівця, а й будь-якого читача, що цікавиться питаннями українського мистецтва. Отож маємо підстави зарахувати наукові праці Валеріяна Ревуцького до нашої театрознавчої класики». Національна академія мистецтв України 2001 року обрала В. Ревуцького своїм іноземним членом. А напередодні відкриття у Києві Першого культурологічного міжнародного симпозіуму «Українська театральна діаспора в контексті державної мовної та культурної політики» (2002 рік) В. Ревуцькому присвоєно почесне звання «Заслужений діяч мистецтв України».

Уперше після здобуття Україною Незалежності В. Ревуцький відвідав свою історичну Батьківщину в 1992 році, потім приїздив у 1993, 1996 і 1997 роках, побувавши в Києві, Львові, Харкові, Прилуках. Під час одного із візитів до рідного села Іржавець, неабияке враження залишилося у пана Валеріяна від зустрічі деревом грушою – найкращим спомином дитинства в родинній садибі (будинку-музею) – він обійняв дерево, в очах бриніли сльози. Розповів: «Це дерево посадив мій батько в рік мого народження. Така була традиція: народжувався син – батько садив грушку, а якщо дочка – вишеньку. А це – моя грушка. Дочекалась мене...».

У Прилуках був присутнім на концерті та урочистому відкритті меморіальних дошок, встановлених на будівлі колишньої місцевої гімназії, де навчалися брати Валеріяна – Дмитро й Левко Ревуцькі. Потім Валеріан Дмитрович приїздив ще три рази. Виступав із публічними лекціями, друкувався в журналах «Український театр», «Народна творчість та етнографія», «Просценіум», «Кіно-Театр», газеті »Культура і життя». Плідно співпрацював з видатним актором, народним артистом України Богданом Козаком, мистецтвознавцями Лесем Танюком, Ростиславом Пилипчуком, Валентиною Кузик. Низку статей Валеріана Ревуцького присвячено висвітленню творчості видатних діячів музичного мистецтва: композиторів Миколи Лисенка, Левка Ревуцького, Наума Прусліна, Жюля Массне, Леоша Яначека, свого батька – мистецтвознавця Дмитра Ревуцького, режисера-новатора Леся Курбаса (взагалі, саме постать Л. Курбаса була протягом тривалого часу центральною темою досліджень Валеріана Ревуцького), театрального художника Федора Нірода, піаністки Марії Крушельницької, акторів-співаків Марії Заньковецької, Олени Петляш-Барілотті, Михайла Донця, Івана Козловського.

Валеріан Ревуцький є автором книг: «П’ять  великих акторів української сцени» (Париж, Франція, 1955); «Нескорені березільці: Йосип Гірняк, Олімпія Добровольська» (Нью-Йорк, США, 1985); «В орбіті світового театру» (Київ, Харків, Нью-Йорк, 1995); «Віра Левицька: життя і сцена» (Торонто, Нью-Йорк, 1998); «По обрію життя: спогади» (Київ, 1998); «Заграва»: кілька слів про театр. 1933-1938 рр.» (Львів, 2000).

У 1995 році митець став лауреатом премії імені Івана Петровича Котляревського «… за вагомий внесок в українське театрознавство, дослідження актуальних питань історії українського театру та послідовну багаторічну пропаганду його здобутків за кордоном». Валеріян Ревуцький пізніше пригадував: 

«Я ніколи не сподівався такої уваги до своєї особи. Отримання премії імені Котляревського я розглядав не тільки як премію. Для мене це було чимось особливим. Визнанням того, що мій голос з далекої Канади почув мій народ і відповідно оцінив мій творчий доробок. Свідченням того, що мені вдалося виконати свій обов’язок служити українській культурі в умовах Канади, де завжди існувала й існує вільна думка і свобода».

Валеріян Дмитрович Ревуцький – великий майстер слова. Його наукові надбання – неоціненний скарб вітчизняного театрознавства. Статті, есе, розвідки, нариси, рецензії – титанічна праця видатного українського вченого, свідомого свого обов’язку розшукувати, досліджувати, описувати і передавати інформацію майбутнім поколінням. Вся діяльність митця в діаспорі була здійснена в ім’я розвитку науки, освіти й культури України, збереження та примноження її духовної спадщини за кордоном.