Книжкова виставка-знайомство "Я - України син!"

Коли поринаєш у світ української еміграційної літератури, щоразу відкриваєш для себе нові імена талановитих митців, які, опинившись далеко від рідної землі, не переставали творити для України. Жорсткі обставини змусили багатьох співвітчизників залишити батьківський край, проте ні океани, ні десятиліття розлуки не змогли відірвати їх від духовних джерел свого народу. Далеко від Батьківщини вони несли у своїх серцях її образ, зберігаючи його, мов найсвятішу реліквію, як найдорожчий скарб, що надавав сили жити, творити й залишатися українцями. Наш сьогоднішній ювіляр не є винятком. 21 липня 2026 року виповнюється 105 років від дня народження Бориса Олександріва (Грибінського) (1921-1979) – видатного українського поета, перекладача, гумориста, редактора, бібліотекаря та громадського діяча, одного з найяскравіших представників української діаспори в Канаді. Упродовж усього життя він залишався відданим сином України, а головною темою його творчості була любов до землі пращурів, за якою він тужив до останніх днів. Саме тому книжкова виставка-знайомство «Я – України син!», підготовлена Канадсько-українським бібліотечним центром, покликана не лише вшанувати пам'ять письменника, а й відкрити сучасному читачеві багатогранну спадщину митця, чиє слово, народжене далеко від рідного дому, завжди було звернене до України.

Борис Олександрович Грибінський – відомий світові під ім’ям Борис Олександрів – народився 21 липня 1921 року на Житомирщині. Літературний псевдонім майбутній письменник обрав на честь свого батька Олександра Грибінського. Юнак навчався на відділенні української мови та літератури Київського педагогічного інституту. Саме в студентські роки почав формуватися поетичний талант Б. Олександріва. Перші спроби привернули увагу Володимира Сосюри, який високо оцінив обдарованість молодого автора. Друкуватися Борис почав в 1939 році на сторінках житомирської обласної газети «Червоне Полісся», де було вміщено його вірш, присвячений Тарасові Шевченку.

Друга світова війна докорінно змінила подальшу долю Бориса Олександріва. Він учителював, працював журналістом, а у 1944 році разом із батьком змушений був залишити Україну. Спочатку родина опинилася в Австрії, у таборах для переміщених осіб в місті Зальцбурзі. В цей період розпочалася літературна й редакторська діяльність українця. Працював редактором газет «Промінь» і «Наш шлях», співредактором колегії журналу «Літаври», активно підтримував українське культурне життя в надзвичайно складних умовах повоєнної еміграції. У 1946 році в Зальцбурзі побачила світ його перша поетична збірка «Мої дні», яка отримала схвальні відгуки авторитетного поета-неокласика Юрія Клена, котрий зазначив у рецензії: «Поезія Бориса Олександріва відзначається чудовою мелодійністю. Його вірші так і просяться на музику». Юрій Клен ніби прозирнув у творче майбутнє дебютанта – за декілька років на слова Бориса Олександріва було написано понад сімдесят пісень. Критики відзначали музикальність його віршів, довершену українську мову та природне відчуття ритму. В поезіях дивовижно поєдналися глибока лірика, тонка метафора і якась особлива витонченість образів.

У 1948 році Борис Олександрів із батьком виїхав до Канади на постійне помешкання. Проте навіть за океаном митець ніколи не переставав бути українським письменником. Багато сил та енергії поет віддавав журналістській та редакторській роботі. Люди з таким високим рівнем професійної підготовки та організаторським хистом були в еміграції на вагу золота, адже в українських освітніх структурах не вистачало кваліфікованих кадрів.

Разом із однодумцями Борис Олександрів став співзасновником Канадської філії об'єднання українських письменників «Слово». Багато років був головним редактором журналу «Молода Україна», співпрацював в редакції газети «Новий шлях», часописах «Сучасність» та «Нові дні».

Поряд із літературною діяльністю Борис Олександрів здобув бібліотечну освіту в Оттавському університеті, де навчався на факультеті славістики та захистив магістерську роботу з перекладу українською мовою «Гамлета» Вільяма Шекспіра. Працював бібліотекарем, а згодом став директором п'яти бібліотек в Торонто. Для митця бібліотека була не лише місцем роботи, а й культурним осередком, покликаним об'єднувати людей навколо книги та українського слова.

Особливе місце в житті письменника посідала родина. У 1950 році він одружився з українською поетесою Світланою Вакуловською (псевдонім – Кузьменко). Подружжя виховало двох синів, а їх будинок перетворився на місце зустрічей української творчої інтелігенції Канади. Борис Олександрів усе життя щиро любив квіти. Вони були для нього не лише окрасою, а й джерелом натхнення, символом краси, синонімом моральної чистоти та духовної гармонії.

Поряд з поетичним не менш вагомим є талант Бориса Олександріва як гумориста й сатирика. Під псевдонімом Свирид Ломачка він написав книги «Свирид Ломачка в Канаді» та «Любов до ближнього». У цих творах автор із доброзичливою усмішкою відображав життя українських емігрантів, їх характери, повсякденний побут та людські слабкості. Його фейлетони й сьогодні сприймаються легко, а дотепність і влучність спостережень не втратили своєї актуальності.

Значний внесок у розвиток української культури становить праця письменника на ниві художнього перекладу. Займаючись перекладами творів зарубіжних класиків, Борис Олександрів прагнув збагатити українську культуру найкращими зразками світової літератури.

Надзвичайно скромний і вимогливий до себе, Борис Олександрів ніколи не поспішав із публікацією власних творів. Він працював без будь-яких спонсорів чи меценатів, присвячуючи літературі лише години, вільні від основної роботи. Саме тому між його першою книжкою «Мої дні» та наступною великою збіркою «Туга за сонцем» минуло понад двадцять років. Згодом з'явилися збірки «Колокруг», «Камінний берег», «Любов до ближнього». У цих творах розкривається світ філософських роздумів про людське життя, час, пам'ять, любов, смерть і, насамперед, тугу за рідною землею.

Життя поета трагічно обірвалося в 1979 році…

Борис Олександрів залишив по собі не лише поетичне слово, а й приклад відданого служіння українській культурі. Саме тому його ім'я й сьогодні посідає почесне місце серед найвидатніших діячів українського зарубіжжя.

Експозиція представляє різноманітні матеріали, що всебічно висвітлюють творчий доробок майстра художнього слова. До перегляду пропонуються поезія та проза (збірки гумористичних оповідань), статті, нариси, есе письменника, а також літературознавчі дослідження і біографічні довідки, присвячені життю й творчості ювіляра. Особливу цінність становлять матеріали, надруковані в українському універсальному журналі «Нові дні» та в журналі української демократичної молоді «Молода Україна», редактором яких у різні роки був сам Борис Олександрів або з якими плідно співпрацював.

Сподіваємось, що книги та періодичні видання стануть у нагоді всім, хто цінує українську літературу в діаспорі та прагне більше дізнатися про її видатних творців. Тож запрошуємо читачів доторкнутися до біографії людини, яка все своє життя доводила власними словами і вчинками: де б не жив українець, його серце завжди належить Україні!

Книжкова виставка-знайомство діє з 20 липня по 20 серпня 2026 року у відділі обслуговування користувачів.